У інтерв’ю «Голосу Америки» екс-посол США в Україні говорить про те, чого слід чекати від Путіна і, як американські президентські перегони вплинуть на українсько-американські взаємини.
Попри внутнішні політичні чвари, війну й падіння економіки, у 2015-му році позиція України на міжнародній арені стала набагато сильнішою, ніж іще рік
тому. Такої думки дотримується колишній посол США в Україні Джон Гербст. У інтерв’ю Українській службі «Голосу Америки» він поділився думками про те, чого слід чекати у новому році від Володимира Путіна, як американські президентські перегони вплинуть на українсько-американські взаємини, і
чому нетерпимість – природня риса суспільства, що переживає кризу, але зовсім не та якість, що об’єднувала українців у лихі часи.
Тетяна Харченко.: Як змінилася позиція України в конфлікті з Росією за рік, що минає?
Джон Гербст.: Зараз позиція України на міжнародній арені набагато сильніша, ніж ще рік тому. На початку року люди були занепокоєні можливістю масштабної атаки із боку Росії, але це ніколи не сталося. Я цього не очікував, тому що вважав, що Росія буде продовжувати дестабілізувати ситуацію в Україні, але при цьому спробує позбутися санкцій Європейського Союзу. Я розумів, що на масштабніші військові дії вони не підуть. Зараз їхня позиція набагато слабкіша, а українська позиція – навпаки.
Т.Х.: Що дає Вам впевненість у цьому?
Д.Г.: Те, що санкції проти Росії будуть поновлені в січні 2016-го року й залишаться в силі до літа. Ми, звісно, повинні враховувати, що Росія має близько дев’яти тисяч регулярних військ в Україні, якщо не більше, але з усіма цими силами – єдине, що вони можуть робити – це зберігати свої
позиції. Вони не можуть надто сильно тиснути. З економічної точки зору російський ВВП цього року, відповідно до даних МВФ, упав на 3,8 відсотка, а може і більше. Стандарти життя в Росії також знизились на дев’ять-десять процентів. Та й, здається, навіть спостерігачі Путіна, дуже чітко розуміють: його політика щодо України виявилась провальною. (…)
Т.Х.: Але лишається таки шанс, що санкції проти Росії бути послаблені влітку?
Д.Г.: Влітку вони мають бути поновлені, але я вагаюся зараз із великою впевненістю заявляти, що все станеться саме так. Це буде залежати від позиції Анґели Меркель і також – від позиції США. Припустимо,
європейці могли б це зробити, якби Росія виконала всі умови мінських домовленостей, але вона цього не зробить. Тож, якщо європейці погодяться послабити санкції влітку при тому, що російська агресія буде продовжуватися, треба розуміти, що робити вони це будуть усього за кілька
місяців до переобрання американського президента, який радше за все зробить серйозні заходи щодо цієї ситуації, коли прийде до влади. Можливо, він навіть використає систему SWIFT (міжнародна міжбанківська система – ТХ.). І якщо ми, наприклад, вирішимо заборонити російським компаніям або
російському уряду будь-які доларові перекази, це буде набагато більш ефективна блокада російської економіки, аніж санкції. Глупством було б збоку європейців зробити такий крок щодо санкцій без його узгодження з США. (…)
Т.Х.: Звучить обнадійливо, проте українська криза вже не є провідною темою західних видань, а Володимир Путін все більше спекулює на важливості Росії в розв’язанні ситуації в Сирії...
Д.Г.: Все це правда, але я вірю – що, коли не в Мадриді, Римі чи Парижі, то у всіх інших європейських столицях, включно з Берліном, Лондоном чи Брюсселем: дуже добре розуміють, що Путін – серійний агресор, що його політика небезпечна не лише для України, а й для усіх членів НАТО – особливо для країн Балтики і – саме тому ми повинні твердо стояти на
питанні санкцій, як на карі для Путіна за його агресію. Я часто критикував західні уряди, включно з адміністрацією Обами, за те, що вони були наївними й недостатньо сильними під час української кризи. Я переконаний, що ми маємо робити набагато більше. Ми повинні надавати значно більшу
економічну допомогу, більше військового обладнання, включно, з летальним. Це не відбувається. І все одно – політика санкцій себе виправдовує. На ділі вона набагато сильніша, ніж Москва розраховувала. Ми можемо допомагати краще й більше, але те, що ми робимо зараз щонайменше – адекватна відповідь.
Т.Х.: Які ризики чекають на Україну наступного року?
Д.Г.: Щодо питання агресії Кремля – дуже чітко видно, що головні фігури в Москві розуміють, що російська політика щодо України не працює. Мабуть, саме тому Росія дещо зменшила натиск на Східній Україні з початку вересня, хоча ми й побачили нові спалахи агресії вже у листопаді. В они сподівалися
змусити Європу послабити санкції, але це не сталося. Вони будуть продовжувати військовий тиск і разом із їхніми діями в Сирії, спробують змусити європейців послабити або скасувати санкції влітку. З іншого боку вони також можуть порушити домовленості й перемир’я для того, щоб
захопити додаткові невеликі шматки української території. Але навіть попри це, думаю, що для України наступного року сильнішими будуть виклики внутрішні.
Т.Х.: В руслі реформування країни?
Д.Г.: Так, адже у кращому випадку ми бачимо лише деякі реформи і – спротив політичних лідерів проти справжньої війни із корупцією. Я не є великим шанувальником Міхеїла Саакашвілі, але я вірю, що він намагається зробити правильні речі в Одесі. І ми знаємо, що пан Яценюк заблокував
спроби Саакашвілі реформувати митницю. (…) Президент також не рухається в напрямку реформування посади генпрокурора України. Не тільки у питанні звільнення Шокіна, але також і в питанні усунення багатьох корумпованих прокурорів та суддей. А це в силах президента. Виглядає так, що українські
політичні лідери у Києві не зацікавлені в реформуванні України так само, як їх народ, як молоді реформатори у Верховній Раді, як частина молодих міністрів і також як західні сили, що підтримують Україну. І це дуже сумний факт, особливо, для українського народу.
Т.Х.: Мені здається, що цього року криза поглибила також нетерпимість в українському суспільстві. Розкол між заходом і сходом України, про який раніше часто говорили у контексті,
мовляв, російській пропаганді хочеться вірити в його існування – тепер набув виразних обрисів. Люди почали задавати питання – «Для чого нам воювати за Донбас, якщо йому самому це не треба?». Що Ви думаєте про такі тенденції?
Д.Г.: Коли до країни приходить криза, і несподівано півтора мільйона людей змушені покинути домівки на Донбасі й перебиратися на інші українські землі, очевидно, що будуть виникати соціальні проблеми. Люди з інших областей несподівано помічають, що вони опинилися серед цих нових
потоків людей, які потрапили в їх оточення. І от вони вже починають мати недобрі думки. Це явище можна зрозуміти, але воно хибне. Такі думки не є рисами українського суспільства – це не те, що його об’єднує. З самого початку Україну об’єднало бажання боротися за Донбас, і допомагати переселенцям, що прибувають зі Сходу. Так є певні відмінності між
українцями зі Сходу й Заходу України, але вони набагато менші, ніж були ще, скажімо, 25 років тому, й навіть набагато менші, ніж вони були ще два роки тому. Думаю, що політика й сила країни має бути спрямована на боротьбу за повернення контролю Україні, й за те, щоб позбутися контролю російського. (…)
Т.Х.: Американське суспільство також надзвичайно поляризувалося. Ми бачимо ріст антимусульманських настроїв, що супроводжуються різкими заявами кандидатів у президенти США. Як ця передвиборча кампанія, в якій Америка проведе весь наступний рік, уплине на українсько-американські стосунки?
Д.Г.: Думаю, зараз Конгрес має дуже хороше розуміння загрози, яку несе російський імперіалізм і також усвідомлення, що Україну треба підтримувати. Гілларі Клінтон й більшість республіканських кандидатів також мають дуже чітке бачення – наскільки небезпечною є гра Путіна, й чому так важливо
підтримувати Україну. Тому я вірю, що трохи більше, ніж за 13 місяців від сьогодні в США буде новий президент, який буде встановлювати набагато жорсткішу позицію в питанні російської агресії й набагато сильнішу підтримку Україні. Источник
тому. Такої думки дотримується колишній посол США в Україні Джон Гербст. У інтерв’ю Українській службі «Голосу Америки» він поділився думками про те, чого слід чекати у новому році від Володимира Путіна, як американські президентські перегони вплинуть на українсько-американські взаємини, і
чому нетерпимість – природня риса суспільства, що переживає кризу, але зовсім не та якість, що об’єднувала українців у лихі часи.
Тетяна Харченко.: Як змінилася позиція України в конфлікті з Росією за рік, що минає?
Джон Гербст.: Зараз позиція України на міжнародній арені набагато сильніша, ніж ще рік тому. На початку року люди були занепокоєні можливістю масштабної атаки із боку Росії, але це ніколи не сталося. Я цього не очікував, тому що вважав, що Росія буде продовжувати дестабілізувати ситуацію в Україні, але при цьому спробує позбутися санкцій Європейського Союзу. Я розумів, що на масштабніші військові дії вони не підуть. Зараз їхня позиція набагато слабкіша, а українська позиція – навпаки.
Т.Х.: Що дає Вам впевненість у цьому?
Д.Г.: Те, що санкції проти Росії будуть поновлені в січні 2016-го року й залишаться в силі до літа. Ми, звісно, повинні враховувати, що Росія має близько дев’яти тисяч регулярних військ в Україні, якщо не більше, але з усіма цими силами – єдине, що вони можуть робити – це зберігати свої
позиції. Вони не можуть надто сильно тиснути. З економічної точки зору російський ВВП цього року, відповідно до даних МВФ, упав на 3,8 відсотка, а може і більше. Стандарти життя в Росії також знизились на дев’ять-десять процентів. Та й, здається, навіть спостерігачі Путіна, дуже чітко розуміють: його політика щодо України виявилась провальною. (…)
Т.Х.: Але лишається таки шанс, що санкції проти Росії бути послаблені влітку?
Д.Г.: Влітку вони мають бути поновлені, але я вагаюся зараз із великою впевненістю заявляти, що все станеться саме так. Це буде залежати від позиції Анґели Меркель і також – від позиції США. Припустимо,
європейці могли б це зробити, якби Росія виконала всі умови мінських домовленостей, але вона цього не зробить. Тож, якщо європейці погодяться послабити санкції влітку при тому, що російська агресія буде продовжуватися, треба розуміти, що робити вони це будуть усього за кілька
місяців до переобрання американського президента, який радше за все зробить серйозні заходи щодо цієї ситуації, коли прийде до влади. Можливо, він навіть використає систему SWIFT (міжнародна міжбанківська система – ТХ.). І якщо ми, наприклад, вирішимо заборонити російським компаніям або
російському уряду будь-які доларові перекази, це буде набагато більш ефективна блокада російської економіки, аніж санкції. Глупством було б збоку європейців зробити такий крок щодо санкцій без його узгодження з США. (…)
Т.Х.: Звучить обнадійливо, проте українська криза вже не є провідною темою західних видань, а Володимир Путін все більше спекулює на важливості Росії в розв’язанні ситуації в Сирії...
Д.Г.: Все це правда, але я вірю – що, коли не в Мадриді, Римі чи Парижі, то у всіх інших європейських столицях, включно з Берліном, Лондоном чи Брюсселем: дуже добре розуміють, що Путін – серійний агресор, що його політика небезпечна не лише для України, а й для усіх членів НАТО – особливо для країн Балтики і – саме тому ми повинні твердо стояти на
питанні санкцій, як на карі для Путіна за його агресію. Я часто критикував західні уряди, включно з адміністрацією Обами, за те, що вони були наївними й недостатньо сильними під час української кризи. Я переконаний, що ми маємо робити набагато більше. Ми повинні надавати значно більшу
економічну допомогу, більше військового обладнання, включно, з летальним. Це не відбувається. І все одно – політика санкцій себе виправдовує. На ділі вона набагато сильніша, ніж Москва розраховувала. Ми можемо допомагати краще й більше, але те, що ми робимо зараз щонайменше – адекватна відповідь.
Т.Х.: Які ризики чекають на Україну наступного року?
Д.Г.: Щодо питання агресії Кремля – дуже чітко видно, що головні фігури в Москві розуміють, що російська політика щодо України не працює. Мабуть, саме тому Росія дещо зменшила натиск на Східній Україні з початку вересня, хоча ми й побачили нові спалахи агресії вже у листопаді. В они сподівалися
змусити Європу послабити санкції, але це не сталося. Вони будуть продовжувати військовий тиск і разом із їхніми діями в Сирії, спробують змусити європейців послабити або скасувати санкції влітку. З іншого боку вони також можуть порушити домовленості й перемир’я для того, щоб
захопити додаткові невеликі шматки української території. Але навіть попри це, думаю, що для України наступного року сильнішими будуть виклики внутрішні.
Т.Х.: В руслі реформування країни?
Д.Г.: Так, адже у кращому випадку ми бачимо лише деякі реформи і – спротив політичних лідерів проти справжньої війни із корупцією. Я не є великим шанувальником Міхеїла Саакашвілі, але я вірю, що він намагається зробити правильні речі в Одесі. І ми знаємо, що пан Яценюк заблокував
спроби Саакашвілі реформувати митницю. (…) Президент також не рухається в напрямку реформування посади генпрокурора України. Не тільки у питанні звільнення Шокіна, але також і в питанні усунення багатьох корумпованих прокурорів та суддей. А це в силах президента. Виглядає так, що українські
політичні лідери у Києві не зацікавлені в реформуванні України так само, як їх народ, як молоді реформатори у Верховній Раді, як частина молодих міністрів і також як західні сили, що підтримують Україну. І це дуже сумний факт, особливо, для українського народу.
Т.Х.: Мені здається, що цього року криза поглибила також нетерпимість в українському суспільстві. Розкол між заходом і сходом України, про який раніше часто говорили у контексті,
мовляв, російській пропаганді хочеться вірити в його існування – тепер набув виразних обрисів. Люди почали задавати питання – «Для чого нам воювати за Донбас, якщо йому самому це не треба?». Що Ви думаєте про такі тенденції?
Д.Г.: Коли до країни приходить криза, і несподівано півтора мільйона людей змушені покинути домівки на Донбасі й перебиратися на інші українські землі, очевидно, що будуть виникати соціальні проблеми. Люди з інших областей несподівано помічають, що вони опинилися серед цих нових
потоків людей, які потрапили в їх оточення. І от вони вже починають мати недобрі думки. Це явище можна зрозуміти, але воно хибне. Такі думки не є рисами українського суспільства – це не те, що його об’єднує. З самого початку Україну об’єднало бажання боротися за Донбас, і допомагати переселенцям, що прибувають зі Сходу. Так є певні відмінності між
українцями зі Сходу й Заходу України, але вони набагато менші, ніж були ще, скажімо, 25 років тому, й навіть набагато менші, ніж вони були ще два роки тому. Думаю, що політика й сила країни має бути спрямована на боротьбу за повернення контролю Україні, й за те, щоб позбутися контролю російського. (…)
Т.Х.: Американське суспільство також надзвичайно поляризувалося. Ми бачимо ріст антимусульманських настроїв, що супроводжуються різкими заявами кандидатів у президенти США. Як ця передвиборча кампанія, в якій Америка проведе весь наступний рік, уплине на українсько-американські стосунки?
Д.Г.: Думаю, зараз Конгрес має дуже хороше розуміння загрози, яку несе російський імперіалізм і також усвідомлення, що Україну треба підтримувати. Гілларі Клінтон й більшість республіканських кандидатів також мають дуже чітке бачення – наскільки небезпечною є гра Путіна, й чому так важливо
підтримувати Україну. Тому я вірю, що трохи більше, ніж за 13 місяців від сьогодні в США буде новий президент, який буде встановлювати набагато жорсткішу позицію в питанні російської агресії й набагато сильнішу підтримку Україні. Источник
Комментариев нет:
Отправить комментарий