Проте, незважаючи на відверте нерозуміння й непоодиноку критику такого бездарно-примітивного боріння з терористичними угрупуваннями, котрі всебічно підтримуються «братньою» Росією, нічого не змінюється на всій території бойових дій. І щодня працівники прес-служб АП, МО та АТО навіщось зачитують перед камерами дубовими голосами одноманітні й писані однією не освяченою думкою рукою дані про агресивні дії противника і безкінечні українські втрати.
Постійно хочеться в когось спитати: а в противника втрат немає? І невже наші вже вишколені на півторарічній віні вояки не можуть дати елементарну відсіч? Гаразд, ніхто не вимагає переходити в глобальний контрнаступ, щоб не спровокувати справді дурних агресорів і не принести ще більшої шкоди. Але чому не
робляться вилазки із знищення ворожих складів, техніки та й скупчення ворога? І вслід за цим розповісти, що на супротивника напали чиїсь незрозумілі, але дуже професійні й ефективні вояки й знищили там купу всього, що стріляє?
Тобто запропонувати симетричну відповідь у цій прихованій і досі не названій так званій гібридній війні.
Щось пішло таки не так. Із самого початку. І нині прийшли до того, що те, чим пишалися – Революція Гідності – нині на наших очах перетворюється на тотальне приниження.
Виходячи з організованого інформаційного потоку, в країні є лише один активний і чинний воїн – президент. Він тримає контакт з найвпливовішими політиками світу, постійно їм дзвонить, просячи, але не отримуючи допомоги. Він скрізь у країні буває, всіх підтримує добрим словом, в Мінську укладає дуже вигідні й ефективні для держави угоди. Розставляє найефективніших й найсильніших спеціалістів на всіх важливих для життєзабезпечення ділянках.
От тільки в країні чомусь справи все гірше й гірше. І, що характерно, саме на ділянках президентської відповідальності.
Усіх найбільших злодіїв випустили із країни разом із їхніми награбованими величезними статками. А прокурорів ставлять таких, що й самі крадуть, і дають далі гуляти мародерам по нещасній державній казні.
Керівники Нацбанку за рік практично знищили національну грошову одиницю, перетворивши мільйони громадян у жебраків, а залишки коштів у більше ніж 100 мільярдів гривень віддали на рефінансування банкам, які їх просто вкрали.
Президент чомусь не організував олігархів на створення багатомільярдного фонду допомоги фронту й армії. А замість того дозволив ухвалити закон, яким подібний фонд створювався за рахунок пенсіонерів.
То яким чином збираються й далі воювати мудрі вожді, котрим Революція Гідності вручила державні важелі? І не тільки президент. Вся політична
еліта, що тримає нині важелі управління, надто багато робить для того, щоб знищити в народу залишки довіри до влади. І своєю інертністю, примітивізмом і боягузтвом поставила знову питання про виживання держави, її вміння самоорганізовуватися й захищатися.
Навіщо було так вперто й наполегливо бажати влади, коли нині не знаєш, що з нею робити? Звикли, що вона конвертується у власні прибутки? Невже революційний час і практично трагічний досвід попередників нічого нікому не навчили? Так, це марні запитання, які вже сотні раз звучали, але відповіді на них ніхто не дав. І, схоже, не дасть. Відповіді на них може дати лише народ. І вже почав давати.
Шоста хвиля мобілізації за офіційними показниками виконана лише на 60%. За неофіційними - десь на 20-30%. Це ж так треба було довести країну своїми незграбними діями, що навіть Галичина не хоче йти до війська. Якщо п’ята хвиля мобілізації на одній із найактивніших і найпатріотичніших областей – Івано-Франківщині – виконана на 50%, то нині шоста хвиля – на 25%. І це, знову ж, лише офіційні цифри.
Якщо вже Західна Україна масово відмовляється від участі в АТО й торпедує мобілізацію, то хто буде воювати? Київ? Харків? Житомир? Одеса?
Найактуальніші новини останнього часу: Україну знову атаковано. Є чергові втрати – вбиті, поранені, руйнування. Що у відповідь? Терпимо і окопуємося. Залишається з’ясувати: як справи з українською гідністю, котру породила остання революція?
Справді, з чим асоціюється нині образ країни? Так, із АТО, де вже півтора роки йдуть безперервні бойові дії. Досить специфічного характеру. Українських солдат їхні командири посадили в окопи, заборонили їм відстрілюватися, погано забезпечують їжею, не організовують як правило
елементарних побутових умов. Якби не волонтери, котрі підвозять їжу, одяг, військове обладнання, техніку, то невідомо вже де був би ворог.
Поки ж українські воїни тримаються. Просто щодня їхні окопи з усіх стволів поливаються вогнем російсько-сепаратистських загонів. І окопи мало допомагають: щодня є вбиті й поранені. Переважно не в бою.
За приблизними підрахунками, мобілізаційний резерв України складає близько 1 мільйона чоловіків. Але в армію потрапляють лише 5-10%.
Молоде покоління вже геть усе володіє інтернетом, і за цей час начиталося міжнародних експертів про тактику й методи ведення сучасної війни, які
виключають статичний стан перебування в окопах чи бліндажах. Це все практика першої світової, столітня давність. Нині при високій мобільності військ і існуванні високоточної й надзвичайно потужної зброї будь-який бліндаж може бути за кілька хвилин розбитий вщент. Разом із закопаними в
нього кілька мільйонами гривень. Може, саме тому було прийняте рішення вкладати кошти не в високоточну зброю, а в так звану оборонну лінію?
То кого захищати? Кого звільняти? Несправедливу українську державу, котра годує і ніяк не нагодує своїх олігархів? Владу, не спроможну за
півтора роки провести елементарні реформи й дати бодай промінь надії своїм громадянам? Ні, щось таки йде не так. І хоч гідність в українців уже ніхто не забере, але найближчу перспективу й надію – може. Вам не здається?
Источник
Комментариев нет:
Отправить комментарий