Відсутність елементарної культури спілкування російських дипломатів та високопосадовців відома вже всьому світові.
Рогозін недипломатично висловився щодо обурення Японією з приводу візиту Медведєва на Курили.
Ілюстрація: news.bigmir.net
Методи, використовувані російською владою в дипломатичній сфері, посилюють міжнародну ізоляцію країни. Про це пише колумніст видання Гордон Євген Кузьменко, повідомляють Патріоти України. Як ми вже повідомляли, сьогодні російський віце-прем’єр Дмитро Рогозін відзначився на дипломатичному полі. Коментуючи обурення офіційного Токіо візитом Дмитра Медведєва на Курильські острови, віце-прем’єр уряду Росії написав: “Були б вони справжніми мужиками, зробили б за традицією собі харакірі і
заспокоїлися б, нарешті. А тільки шумлять”. “І цим, треба думати, доставив японцям масу задоволення. Можна не сумніватися, що відтепер відносини високодуховної Росії та країни сонця, що сходить вийдуть на якісно новий рівень взаємних звинувачень і підозрілості. Хочеться запропонувати Кремлю на цьому не зупинятися. Для більшого дипломатичного прориву можна
запропонувати німцям вдавитися пивом з сосисками, туркам – понатикати в собі дірок яничарськими ятаганами, а чортовим піндосам … втім, про радіоактивний попіл імені Дмитра Кисельова всі і без того вже чули.” – пише Кузьменко. Історія, як відомо, повторюється двічі, причому другий раз – у
вигляді фарсу. У випадку з російською зовнішньою політикою історія пішла навіть не по другому, а по двадцять п’ятому колу. Таке враження, що похована на початку 90-х “кузькіна мать” радянської дипломатії прокинулася від сну – і тепер знову при справах. Все як у фільмах про Джеймса Бонда: злі некрасиві особи з одним-двома підборіддями, світські манери слона в магазині посуду, жахливий акцент – і непереборне бажання всіх “поиметь і растоптать”.
Про що ми думаємо, коли чуємо слово “дипломатичний”? У першу чергу, зрозуміло, про консульства та візи. Але й про друге значення, яке тлумачний словник Ушакова формулює так: “Спритний, умілий, тонкий у відносинах з іншими; ухильний, тонко розрахований. Дипломатичний підхід
до справи”. Я слухаю російського міністра закордонних справ Лаврова з його нетлінним: “Дебіли, бл#”, і думаю, що в путінській Росії словник Ушакова давно вже викинули на смітник. Разом з існуючими правилами дипломатії. То в Інтернеті з’являється запис телефонної розмови послів Росії в Зімбабве та Еритреї.
У цій розмові іскрометна стилістика: “У мене зараз просте завдання. Спілкуватися з послами ЄС тільки в одному ключі:” Мужики, Крим забрали, але це ще не вечір. Попереду ми забираємо вашу Каталонію, Венецію, а також Шотландію з Аляскою. На цьому етапі і заспокоїмося (сміх у трубці) “.
То офіційним представником МЗС РФ призначають жваву даму Марію Захарову – ту саму, яка в телеефірі заявила опонентові: “Дайте мені сказати. Інакше ви зараз дійсно почуєте, що таке російські” Гради”. Червона і вічно чимось роздратована пика російської дипломатії лізе скрізь і всюди.
Євген Кузьменко пригадує, що українська волонтерка Маргарита, що вчиться в Будапешті, розповідала йому не так давно наступне: “У нас в університеті було кілька заходів, присвячених відносинам Росії і Євросоюзу, Росії та України, взагалі всьому цьому конфлікту. Запрошували
представників російського посольства, інших росіян-доповідачів. І була жінка-доповідачка з Донецька. Ми з нею спілкувалися, і я згадала, що сама родом з Криму. І підійшов ззаду чоловік, представився співробітником російського посольства і каже: “Я чув, що ви з Криму, ну і як? Чи можна у
вас дізнатися, що ви думаєте про всю цю ситуацію?” Ну, я йому і сказала відкрито, що думаю. Що, звичайно, я все це не підтримую, що це жахлива ситуація, і взагалі мене позбавили мого дому. І що в Криму зараз обстановка неприємна, ніяких позитивних поліпшень не спостерігається. І так далі. Він
настільки розлютився! Повівся образливо: “Та ви взагалі зрадниця Батьківщини! Та я впевнений, що у ваших батьків зовсім інша, ніж у вас, позиція! Ви просто їх ганьбите зараз!”. Про що мені нагадало це оповідання? – запитує Кузьменко, – про чудові “глечикові рила” радянських дипломатів з фільму “Червона спека” з Арнольдом Шварценеггером у головній
ролі:
Це нахабне “Весь світ нам не указ, будемо робити, що захочемо” наскрізь просочило зовнішню політику Росії. І коли слідом за захопленням Криму російський прем’єр їде на спірні Курили, а японці цим обурюються, від російського МЗС надходить відповідь: “Хотіли б ще раз нагадати, що
враховувати позицію Токіо при формуванні робочого графіка членів уряду ми не маємо наміру: такі поїздки … триватимуть”. Загалом, як говорив Шаріков: “Я на своїх 16 аршинах сидів і сидіти буду!”. Як реагувати Україні на подібного роду ескапади? Ну, по-перше, ми до них звичні. Більше того, і
Володимир Путін, і люди з його оточення раз за разом дають нам зрозуміти: де-факто вони не визнають Україну державою, а частину її територій вважають російською. А по-друге, не можна не подякувати панам Путіну, Рогозіну, Захарову та іже з ними за старанну і громіздку роботу по
самоізоляції. День за днем, місяць за місяцем “російський ведмідь” поводиться відповідно до того, яким його норов представляли в царські і радянські часи: гордовито, нахабно, брутально. Дивиться на сусідів зверху вниз. Нітрохи не рахується з їх інтересами, а всі їхні спроби об’єднатися
списує на “недружні наміри Заходу”. Живе у своєму фантомному світі імперської слави і військових походів. І слава, і походи залишилися десь у ХІХ столітті, але в Кремлі цього не помічають … Проблема Путіна в тому, що він переоцінює свої сили. І хоча навряд чи варто очікувати від союзників
військових акцій проти недружньої Росії, ефект введених санкцій стає все більш відчутним. Так само як і результати великої нафтової гри. До слова, який там сьогодні курс рубля по відношенню до долара?- риторично запитує Кузьменко. “Коли зарості тривожать, з них виповзають змії”, – говорить японське прислів’я. Не будемо підказувати ведмедю, що нишпорити по заростях ризиковано. Втім, йому, здається, і самому цього вже не зрозуміти.” – підсумовує журналіст.
Джерело
Ілюстрація: news.bigmir.net
Методи, використовувані російською владою в дипломатичній сфері, посилюють міжнародну ізоляцію країни. Про це пише колумніст видання Гордон Євген Кузьменко, повідомляють Патріоти України. Як ми вже повідомляли, сьогодні російський віце-прем’єр Дмитро Рогозін відзначився на дипломатичному полі. Коментуючи обурення офіційного Токіо візитом Дмитра Медведєва на Курильські острови, віце-прем’єр уряду Росії написав: “Були б вони справжніми мужиками, зробили б за традицією собі харакірі і
заспокоїлися б, нарешті. А тільки шумлять”. “І цим, треба думати, доставив японцям масу задоволення. Можна не сумніватися, що відтепер відносини високодуховної Росії та країни сонця, що сходить вийдуть на якісно новий рівень взаємних звинувачень і підозрілості. Хочеться запропонувати Кремлю на цьому не зупинятися. Для більшого дипломатичного прориву можна
запропонувати німцям вдавитися пивом з сосисками, туркам – понатикати в собі дірок яничарськими ятаганами, а чортовим піндосам … втім, про радіоактивний попіл імені Дмитра Кисельова всі і без того вже чули.” – пише Кузьменко. Історія, як відомо, повторюється двічі, причому другий раз – у
вигляді фарсу. У випадку з російською зовнішньою політикою історія пішла навіть не по другому, а по двадцять п’ятому колу. Таке враження, що похована на початку 90-х “кузькіна мать” радянської дипломатії прокинулася від сну – і тепер знову при справах. Все як у фільмах про Джеймса Бонда: злі некрасиві особи з одним-двома підборіддями, світські манери слона в магазині посуду, жахливий акцент – і непереборне бажання всіх “поиметь і растоптать”.
Про що ми думаємо, коли чуємо слово “дипломатичний”? У першу чергу, зрозуміло, про консульства та візи. Але й про друге значення, яке тлумачний словник Ушакова формулює так: “Спритний, умілий, тонкий у відносинах з іншими; ухильний, тонко розрахований. Дипломатичний підхід
до справи”. Я слухаю російського міністра закордонних справ Лаврова з його нетлінним: “Дебіли, бл#”, і думаю, що в путінській Росії словник Ушакова давно вже викинули на смітник. Разом з існуючими правилами дипломатії. То в Інтернеті з’являється запис телефонної розмови послів Росії в Зімбабве та Еритреї.
У цій розмові іскрометна стилістика: “У мене зараз просте завдання. Спілкуватися з послами ЄС тільки в одному ключі:” Мужики, Крим забрали, але це ще не вечір. Попереду ми забираємо вашу Каталонію, Венецію, а також Шотландію з Аляскою. На цьому етапі і заспокоїмося (сміх у трубці) “.
То офіційним представником МЗС РФ призначають жваву даму Марію Захарову – ту саму, яка в телеефірі заявила опонентові: “Дайте мені сказати. Інакше ви зараз дійсно почуєте, що таке російські” Гради”. Червона і вічно чимось роздратована пика російської дипломатії лізе скрізь і всюди.
Євген Кузьменко пригадує, що українська волонтерка Маргарита, що вчиться в Будапешті, розповідала йому не так давно наступне: “У нас в університеті було кілька заходів, присвячених відносинам Росії і Євросоюзу, Росії та України, взагалі всьому цьому конфлікту. Запрошували
представників російського посольства, інших росіян-доповідачів. І була жінка-доповідачка з Донецька. Ми з нею спілкувалися, і я згадала, що сама родом з Криму. І підійшов ззаду чоловік, представився співробітником російського посольства і каже: “Я чув, що ви з Криму, ну і як? Чи можна у
вас дізнатися, що ви думаєте про всю цю ситуацію?” Ну, я йому і сказала відкрито, що думаю. Що, звичайно, я все це не підтримую, що це жахлива ситуація, і взагалі мене позбавили мого дому. І що в Криму зараз обстановка неприємна, ніяких позитивних поліпшень не спостерігається. І так далі. Він
настільки розлютився! Повівся образливо: “Та ви взагалі зрадниця Батьківщини! Та я впевнений, що у ваших батьків зовсім інша, ніж у вас, позиція! Ви просто їх ганьбите зараз!”. Про що мені нагадало це оповідання? – запитує Кузьменко, – про чудові “глечикові рила” радянських дипломатів з фільму “Червона спека” з Арнольдом Шварценеггером у головній
ролі:
Це нахабне “Весь світ нам не указ, будемо робити, що захочемо” наскрізь просочило зовнішню політику Росії. І коли слідом за захопленням Криму російський прем’єр їде на спірні Курили, а японці цим обурюються, від російського МЗС надходить відповідь: “Хотіли б ще раз нагадати, що
враховувати позицію Токіо при формуванні робочого графіка членів уряду ми не маємо наміру: такі поїздки … триватимуть”. Загалом, як говорив Шаріков: “Я на своїх 16 аршинах сидів і сидіти буду!”. Як реагувати Україні на подібного роду ескапади? Ну, по-перше, ми до них звичні. Більше того, і
Володимир Путін, і люди з його оточення раз за разом дають нам зрозуміти: де-факто вони не визнають Україну державою, а частину її територій вважають російською. А по-друге, не можна не подякувати панам Путіну, Рогозіну, Захарову та іже з ними за старанну і громіздку роботу по
самоізоляції. День за днем, місяць за місяцем “російський ведмідь” поводиться відповідно до того, яким його норов представляли в царські і радянські часи: гордовито, нахабно, брутально. Дивиться на сусідів зверху вниз. Нітрохи не рахується з їх інтересами, а всі їхні спроби об’єднатися
списує на “недружні наміри Заходу”. Живе у своєму фантомному світі імперської слави і військових походів. І слава, і походи залишилися десь у ХІХ столітті, але в Кремлі цього не помічають … Проблема Путіна в тому, що він переоцінює свої сили. І хоча навряд чи варто очікувати від союзників
військових акцій проти недружньої Росії, ефект введених санкцій стає все більш відчутним. Так само як і результати великої нафтової гри. До слова, який там сьогодні курс рубля по відношенню до долара?- риторично запитує Кузьменко. “Коли зарості тривожать, з них виповзають змії”, – говорить японське прислів’я. Не будемо підказувати ведмедю, що нишпорити по заростях ризиковано. Втім, йому, здається, і самому цього вже не зрозуміти.” – підсумовує журналіст.
Джерело
Комментариев нет:
Отправить комментарий