Памяти героя

Пам‘яті 17-річного Героя України 
Назара Войтовича

Матусю , я в Київ вже їду,
Ти вибач , тобі не сказав.
Ти вибач мені ,моя ненько,
Я за Україну повстав.
Синочку, ти зовсім малий ще,
Куди ж ти , дитино , верни!
Матусю, якщо я загину ,
Ти тихо мене пом‘яни.
Спасибі тобі, моя мамо,

Що в школу водила мене
І казочку на ніч читала,
Цілунком будила мене.
Вдягала сорочечку білу
Або вишиванку мою ,
Казала : « Люби Україну,
Історію знай ти свою.»
А ти пам‘ятаєш , я бігав,
На сходах я якось упав,
Розбив тоді сильно коліно,
А тато : «Козак ти !»- сказав.
А як зовсім був я маленький,
Я дуже боявсь темноти ,
Тулив до лиця свою щічку І
плакав: «Матусю , це ти?»
А якщо обід ти варила,
То я біля тебе читав…
Усе закінчилося , мамо,
Господь мене в небо забрав.
Синочку , а як же кохання,
А як же невістка , онуки?
Нікого матусю не буде ,
Лиш жовті троянди розлуки.
Не плач , моя мамо рідненька,
Калину мені посади.
Я ангелом з неба прилину
І прийду до тебе у сни.

Ніна Макогон