заперечує. Ще з самого початку заворушень на Сході, тисячі наших патріотів записалися у добровольчі батальйони, аби зі зброєю в руках захищати цілісність та незалежність нашої держави.
Так, справді, українські сини готові захищати рідну землю. Але, останнім часом, ми все більше починаємо замислюватися - А чия це війна? - і за що гинуть наші військові та мирні, ні в чому не повинні, мешканці?
Офіційні новини скупо розповідають про стан антитерористичної операції та про втрати на полі бою. Загиблих Героїв привозять додому в трунах та ховають з військовими почестями. Але, більшість з тих хто загинув, ще тільки вчора ходили на роботу, зустрічались з друзями, виховували своїх дітей та утримували сім’ї. Хіба хтось зможе повернути матері - сина, а дітям - батька?
Ладижинець Віктор Северін, який одним із перших записався до лав добровольчого батальйону та пройшов пекло війни, розповів про справжнє життя солдат на передовій, таким яким побачив його він. Наразі, після поранення, Віктор перебуває удома, попереду у нього складні операції та довгий шлях реабілітації.
- Нас мобілізували ще в першу хвилю, - розповідає Віктор Северін. – Ще у лютому місяці, я разом зі своїм приятелем і кумом пішли і записалися добровольцями. У військкоматі мені повідомили, що я служитиму у Гайсині, у повітряних військах. Потім мені подзвонили і сказали терміново з’явитися у військкомат з воєнним білетом та правами. Там нам вручили повістки і ми відразу поїхали навіть не пройшовши медкомісію.
Прибули ми до Гончаровська. Ніякого екіпірування нам не надали, бронежилети видавали лише коли виїжджали на виїзд, а потім відразу забирали. Купувати для себе все доводилося самим, спасибі, що добрі люди допомагали.
Як розповів Віктор, разом з ним служили звичайні хлопці, деяким було по 60 років. Були і такі, що служили разом зі своїми машинами. Просто у деяких чоловіків хотіли забрати автомобілі під мобілізацію, і щоб не віддавати свою машину у чужі руки (адже для декого машина була єдиним джерелом заробітку) їм доводилося записуватися до армії.
Гроші добровольцям все ж таки виплачували.
- Спочатку, в перший місяць, ми получили по 800 гривень, - розповідає вояк. – Потім почали платити, кому – 2 500, кому – 3 – тисячі. Але, за ці гроші доводилося, весь час, щось купувати для себе. Щоправда, іноді приїжджали волонтери і це було добре. Але, гроші в основному витрачали на цигарки та запчастини для машин. Адже багато машин було не нових.
Поранення Віктор Северін отримав у Луганську:
- Як все було, я достеменно не пам’ятаю. Був обстріл кулеметний, моя машина перевернулася і накрила мене собою. Добре, що мій товариш підійшов до машини і побачив, що я під нею лежу. Коли мене витягнули, наш медік лише спитався - що там у мене, а хлопці вже самі кололи мені знеболювальне.
Потім, через три години, мене забрала вертушка і доправила до Харкова. Там зробили томографію і поклали на ліжко. З медпрепаратів отримував лише знеболювальне. Пізніше мене перевели до Вінниці, я і сам просив про це, бо знав, що там толку не буде. У Вінниці я вже почав отримувати лікування.
Наразі у Віктора ще одна проблема – він ніяк не може забрати свій воєнний білет та отримати довідку, що поранення отримав у зоні АТО, а без цього його поранення оформлять як звичайну травму.
- Коли я отримав поранення, мій воєнник забрали на висотку, - розповідає Віктор. – Я неодноразово дзвонив у частину, але там відразу починають «морозитися». Воєнний білет знайшли лише після того, як у ситуацію втрутилися мої друзі та журналісти. Зараз військкомат подав запит, але відповіді досі немає. Вони навмисне все це утримують, щоб не виплачувати нам кошти.
Також, багато хлопців загинуло у АТО, а їх батькам видали довідки, що вони загинули від необережного поводження зі зброєю. Ніяких виплат вони у цьому випадку не отримають. Ось така у нас доблесна держава!
Але, всі ці негаразди ніщо, у порівнянні зі зрадою з боку командирського складу, адже за словами Віктора, випадки, коли свої ж генерали здають українських військових не рідкість.
- Нас там продають на кожному шагу, - стверджує Віктор Северін. – Це прикро, адже ми знали куди ми йдемо. Але, ці виродки, вибачте за слово, продають нас і за непогані кошти. Хлопці розповідали, що спіймали одного СБУ –шника, який продав колону за 26 тисяч доларів. Хлопці загинули, матері та жінки залишилися без годувальників, а він гроші отримав, йому добре.
Також був випадок – на одному розбитому блок-пості хлопці з 30-ї бригади знайшли папери в яких були вказані посади, імена наших генералів, хто скільки і за що отримав. Всі папери віддали в СБУ, але, ще й досі нікого не посадили. На жаль, копії документів зробити не встигли.
Щоб хоч якось уберегти себе від зради, наші хлопці мусять вдаватися до різних хитрощів.
- Мені вчора дзвонив товариш з мого взводу, сам він з Чернігова, і розповів, що якщо вони виїжджають десь на позиції, то роблять це вночі і на штаб не повідомляють, щоб ніхто не знав.
Ті, що стоять на блок постах також розповідають, що коли йде колона з Росії, вони дзвонять на штаб і питають що робити, їм кажуть – Пропускайте, не робіть шуму!
Тож, хлопцям доводилося ховатися, щоб колона могла спокійно проїхати.
Але, тепер вони роблять хитріше – спочатку розгромлюють колону, а лише потім дзвонять на штаб, і говорять що колона йде. А що їм робити? Вони ж знають за що воюють.
Варто зазначити, що думки про зраду у керівному складі доводилося чути і від інших вояків. Так, у ладижинця Максима Ротора, який також отримав поранення у зоні АТО, теж склалось враження, що здають свої ж .
Насправді дуже гірко чути такі слова від вояків, які захищають нашу землю. Адже, проти них воюють не лише сепаратисти їм доводиться з застереженням ставитися і до свого командування.
Отже, Віктор Северін – хлопець з Ладижина, який ще донедавна жив звичайним життям і навіть гадки не мав, що йому доведеться воювати.
Хочеться до землі вклонитися цим хлопцям - вчорашнім водіям, слюсарям та електрикам, які сьогодні мужньо відстоюють Україну, адже саме за ними наше майбутнє і саме вони є справжніми патріотами нашої рідної землі.
На фронте, у каждого своя история...Не успев изменить гнилую ,продажную систему, народ вынужден воевать на два фронта. Печально...
ОтветитьУдалить