Сурков міг отримати шанс поговорити про відсторонення від влади Путіна і врегулювання взаємин із Україною і Заходом
Як на мене, треба зрозуміти одну просту річ. Якщо б російське керівництво
відчувало б себе впевнено, ніяких зустрічей у Києві і в Піонерському не відбулося б. Навіщо постійному члену Ради безпеки Росії Борису Гризлову летіти до Києва і до пізнього вечора очікувати повернення президента Петра Порошенка з Тернополя, якщо Москва відчуває себе впевнено з точки зору
позиції на Мінських переговорах? Навіщо Владиславу Суркову прилаштовуватись до перебування Вікторії Нуланд у Литві, спеціально летіти до Калінінграду і проводити багатогодинні консультації, якщо Москва в цьому не зацікавлена?
Очевидно, що зацікавлена. Додамо до цього ще й відносно нове апаратне явище – конкуренцію між Гризловим і Сурковим за кураторство «українського напрямку». Гризлов може використовувати свій статус постійного члена Ради безпеки і особливі взаємини із Путіним та
Патрушевим для перемовин із першими особами в Україні – починаючи з Порошенка. Сурков, в принципі, також може зустрітися з Порошенком, з яким він давно і добре знайомий. Але Сурков може провести багатогодинні консультації з американцями – на що Гризлов в принципі не здатний.
Гризлов – виключно внутрішньополітичний гравець, зона можливостей якого вичерпується Росією і Україною. А для того, щоб виконати завдання Володимира Путіна і вирішити питання скасування санкцій проти Росії, потрібно контактувати з європейцями і американцями. З американцями –
насамперед. Саме тому Путін проводить телефонну розмову з Обамою, Лавров збирається зустрічатися із Керрі, а Сурков спілкується з Нуланд. І це побачення з Нуланд – черговий доказ апаратної потрібності Суркова.
Наступне питання – що Сурков може запропонувати своїй співрозмовниці? Адже Нуланд від нього потрібно небагато – щоб Росія виконувала Мінські угоди, простіше кажучи – забралася з Донбасу.
Але для Росії – які б казки не розповідали Путін та інші російські керівники про свою відданість Мінським угодам – їхнє виконання починаючи з першого пункту є синонімом відмови від окупованої території. Росіяни – не ідіоти. Вони прекрасно розуміють, що наступного ж дня після зникнення з Донбасу
російського окупаційного контингенту, всі розмови про особливий статус регіону будуть здаватися абсолютною дурницею, бо єдине, що відрізняє Донецьк чи Луганськ від Маріуполя, Одеси, Харкова чи Ужгорода – наявність в регіоні окупаційних військ і найманців. Зникнення фактору військового тиску – закінчення проекту «ДНР». А Путін поки що бажає цей проект зберегти.
У цій ситуації Сурков може, звичайно, запропонувати Нуланд сценарій, який презентував у Києві Гризлов – сценарій імітаційної інтеграції Донбасу за умови фактурного збереження там проросійської банди Захарченка і Плотницького. Але Сурков прекрасно розуміє, що Нуланд такий сценарій не
проковтне. Тому він мав повне право запропонувати їй кілька сценаріїв – суто імітаційний, імітаційний з елементами реальності та реалістичний.
Імітація – це «вибори» під контролем банди і збереження «ДНР».
Елементи реальності – вибори під міжнародним контролем за участю російських найманців і при консервації їхньої влади, але під формальною українською юрисдикцією.
Реальність – це відхід з Донбасу і підготовка до евакуації з Криму. Ось такі варіанти – і можна послухати, що здатні американці запропонувати в разі реалізації кожного з них.
Саме з такими відповідями Нуланд, Сурков і повернувся до Путіна.
Якщо під час зустрічі в Піонерському Сурков і Нуланд мали можливість поспілкуватися на свіжому повітрі, у впевненості, що їхня розмова не підслуховується, Сурков міг отримати шанс поговорити про найбільш оптимальний для російської еліти і держави сценарій, який включає в себе
відсторонення від влади Володимира Путіна і врегулювання взаємин із Україною і Заходом. Але до падіння нафтової ціни до 20 доларів за барель і початку розкладу Російської Федерації цей сценарій навряд чи буде реалізований.
Источник
Як на мене, треба зрозуміти одну просту річ. Якщо б російське керівництво
відчувало б себе впевнено, ніяких зустрічей у Києві і в Піонерському не відбулося б. Навіщо постійному члену Ради безпеки Росії Борису Гризлову летіти до Києва і до пізнього вечора очікувати повернення президента Петра Порошенка з Тернополя, якщо Москва відчуває себе впевнено з точки зору
позиції на Мінських переговорах? Навіщо Владиславу Суркову прилаштовуватись до перебування Вікторії Нуланд у Литві, спеціально летіти до Калінінграду і проводити багатогодинні консультації, якщо Москва в цьому не зацікавлена?
Очевидно, що зацікавлена. Додамо до цього ще й відносно нове апаратне явище – конкуренцію між Гризловим і Сурковим за кураторство «українського напрямку». Гризлов може використовувати свій статус постійного члена Ради безпеки і особливі взаємини із Путіним та
Патрушевим для перемовин із першими особами в Україні – починаючи з Порошенка. Сурков, в принципі, також може зустрітися з Порошенком, з яким він давно і добре знайомий. Але Сурков може провести багатогодинні консультації з американцями – на що Гризлов в принципі не здатний.
Гризлов – виключно внутрішньополітичний гравець, зона можливостей якого вичерпується Росією і Україною. А для того, щоб виконати завдання Володимира Путіна і вирішити питання скасування санкцій проти Росії, потрібно контактувати з європейцями і американцями. З американцями –
насамперед. Саме тому Путін проводить телефонну розмову з Обамою, Лавров збирається зустрічатися із Керрі, а Сурков спілкується з Нуланд. І це побачення з Нуланд – черговий доказ апаратної потрібності Суркова.
Наступне питання – що Сурков може запропонувати своїй співрозмовниці? Адже Нуланд від нього потрібно небагато – щоб Росія виконувала Мінські угоди, простіше кажучи – забралася з Донбасу.
Але для Росії – які б казки не розповідали Путін та інші російські керівники про свою відданість Мінським угодам – їхнє виконання починаючи з першого пункту є синонімом відмови від окупованої території. Росіяни – не ідіоти. Вони прекрасно розуміють, що наступного ж дня після зникнення з Донбасу
російського окупаційного контингенту, всі розмови про особливий статус регіону будуть здаватися абсолютною дурницею, бо єдине, що відрізняє Донецьк чи Луганськ від Маріуполя, Одеси, Харкова чи Ужгорода – наявність в регіоні окупаційних військ і найманців. Зникнення фактору військового тиску – закінчення проекту «ДНР». А Путін поки що бажає цей проект зберегти.
У цій ситуації Сурков може, звичайно, запропонувати Нуланд сценарій, який презентував у Києві Гризлов – сценарій імітаційної інтеграції Донбасу за умови фактурного збереження там проросійської банди Захарченка і Плотницького. Але Сурков прекрасно розуміє, що Нуланд такий сценарій не
проковтне. Тому він мав повне право запропонувати їй кілька сценаріїв – суто імітаційний, імітаційний з елементами реальності та реалістичний.
Імітація – це «вибори» під контролем банди і збереження «ДНР».
Елементи реальності – вибори під міжнародним контролем за участю російських найманців і при консервації їхньої влади, але під формальною українською юрисдикцією.
Реальність – це відхід з Донбасу і підготовка до евакуації з Криму. Ось такі варіанти – і можна послухати, що здатні американці запропонувати в разі реалізації кожного з них.
Саме з такими відповідями Нуланд, Сурков і повернувся до Путіна.
Якщо під час зустрічі в Піонерському Сурков і Нуланд мали можливість поспілкуватися на свіжому повітрі, у впевненості, що їхня розмова не підслуховується, Сурков міг отримати шанс поговорити про найбільш оптимальний для російської еліти і держави сценарій, який включає в себе
відсторонення від влади Володимира Путіна і врегулювання взаємин із Україною і Заходом. Але до падіння нафтової ціни до 20 доларів за барель і початку розкладу Російської Федерації цей сценарій навряд чи буде реалізований.
Источник
Комментариев нет:
Отправить комментарий