44 мин ·
Це важливо знати!
Є в нашій армії неординарна та унікальна людина - полковник Віктор Покуса. Покуса - кадровий офіцер, пройшов за своє життя всі ланки
управління війсками до штабу корпуса, звільнився у 2010-му році, але одразу після початку війни Віктор мобілізувався, та цілий рік провоював начальником штабу 20-го мотопіхотного батальону. Після дембеля цей справжній офіцер не зміг всидіти вдома - і мобілізувався знову - на цей раз у структури Генерального штабу, і зараз він служить у штабі АТО, знову працює на фронті.
Полковник Покуса - діючий офіцер, який добре знає армію та всіх керівників. Він написав вражаюче відверту та різку статтю, де назвав речі своїми іменами. Йому не скажеш - "чому не на фронті?" - бо він провів на передовій рік, на відміну від військових туристів у генеральских лампасах, які на передову приїздять вкрай рідко.
Статтю полковника Покуси потрібно знати кожному, хто розмірковує над тим, як реформувати армію та з чого почати. Яке ж щастя для нашої країни, що є у нас офіцери, які тримаються не за посаду, які служать державі та присязі, та не мовчать заради кар*єри.
Для мене ця стаття -справжня подія.
Покуса написав велику статтю - і не першу вже для "Цензор.Нет". Для нас це велика честь. Я не зміг утриматись, щоб не викласти тут деякі цитати. (Весь текст тут)
"Озирнувшись навколо, я спробував зрозуміти, в чому ж справжні, глибинні причини всього цього неподобства і армійського бл # дства. І я їх знайшов.
Якщо не копати глибше, і зупинитися на рівні армійської системи, то причина одна, але інтегральна, що розкладається на складові - це інтелектуальне (професійне), моральне й вольове виродження армійської верхівки. Все інше ("тривалий розвал…", "розкрадання…",
"недофінансування…", бла…бла…бла…) це лише спроби виправдання своєї недолугості, невідповідності своєму місцю і історичному моменту. Скажу їм по секрету - з грошима, з надійною і розвинутою економікою, з сучасною бойовою технікою, кимось відібраними й підготовленими військами та
штабами майже кожен військовий дурак зможе воювати. Це так на папері на ваших "навчаннях" завжди виглядало. А ви спробуйте ось так, в реальних умовах, що склалися, та з того що є, зробити "цукерку", і отримувати військові перемоги над тим ворогом, що реально існує. Спробували? Не
змогли? Бездумно пішли найпростішим шляхом - нарощуванням кількості, маси на непридатний для цього кадровий і структурний кістяк, управління котрою майже втратили, і тепер не знаєте що з цим робити? Так отож!!!
Багато хто поспішив заявити, що наша армія вже не та, а якісно інша. Та ні, посмію вас розчарувати, вона навіть на цей час, через два роки війни,
якісно майже така ж, якою й була на її початку. Погано вміючи оборонятись, вона до сих пір так і не навчилася наступати й перемагати. Ставши кількісно дещо більшою, морально переступивши через страх смерті, професійно й технічно вона зростає вкрай повільно, бездарно профукуючи безцінні кадри й бойовий досвід.
Так, з мобілізованими масами в армію влилася свіжа кров і наросли нові м'язи. Але в той же час не відбулося ніяких змін в протрухлому армійському кістякові, який єдино придає всьому зміст і форму. Тому нові мобілізовані м'язи з настанням терміну демобілізації раз за разом відвалювалися від
трухлого армійського кістяка, не приживаючись на ньому, а свіжа кров добровольців і мобілізованих лилася струмками, оскільки берегти її стара армійська система не хотіла і не вміла.
Так, були сформовані нові батальйони, полки й бригади, штаби оперативних командувань, командування ССО… Деяку кількість озброєння вдалося зняти зі зберігання та відремонтувати й поставити в війська. Так, армію ціною великих зусиль вдалося таки з гріхом пополам одягнути та нагодувати. Так, хай часто і бездумно, але розгорнуто бойове навчання. Але, зрозумійте, це
все було лише кількісне її зростання. Це лише великі державні гроші, ресурси, та наполеглива праця, і по великому рахунку - все. Це називається - екстенсивний шлях розвитку. Професійної думки, таланту в цих звершеннях не закладено майже ніякого. Те, що було недієздатною українською армією мирного часу, просто додатково напхали людьми,
технікою, паливом, грошима, щоб воно почало хоч якось функціонувати, й на цьому основна змістовна частина української військової реформи завершилася. Зараз же, для демонстрації бурхливої діяльності, зайнялися змістовно незначними, але гучними структурними перебудовами типу
створення командування ССО, як бандерша в борделі для покращення справ намагається переставляти ліжка, коли дівчат поміняти немає можливості. Наша армія на цей час так і застигла в такому стані - кількісно роздута, напівозброєна, недооснащена, недогодована, недонавчена, морально розірвана на війська, що воюють, та значною мірою чужі їм оперативні
штаби і тили, на кадровий склад армії та мобілізованих. Все, куди не глянь - на "мать його так". Все організовано і працює по-старому, маса імітації діяльності, а не роботи. Не те що мудрості - розуму в стратегічних рішеннях та справах як не було, так і нема. Лише тільки чергові шляхи освоювання
бюджетних грошей… Хто не розуміє різниці, і буде наполягати, що кількісне зростання - це і є якісне переродження, що новий камуфляж і берці - це ознака визначного реформування, що шаманське камлання на міфічні стандарти НАТО - це вершина військово - наукової думки й організаторського мистецтва, далі може не читати. Поздоровляю - Ви ідіот.
Справжня проблема насправді не в наявності проблем. Вони завжди були, є і будуть. Ніхто не застрахований від помилок, важливо лише їх бачити, визнавати і виправляти. Але в фронтових окопах і бліндажах глухий (зважте - поки що глухий!) гнів викликає саме нездатність (інтелектуальна і вольова) політичного й вищого армійського керівництва бачити та
вирішувати наявні проблеми. Наша армія, наші бійці готові воювати, нести втрати, переносити труднощі й випробування. Вони не готові лише прощати марнування часу, деякий запас якого вони своєю кров'ю, ціною свого життя і здоров'я здобули для якісної перебудови суспільства, держави, армії.
Деталізуючи, пройдуся по складових.
Інтелектуальне виродження армійської верхівки спричинює їх нездатність сформулювати адекватні шляхи вирішення існуючих проблем, виробити ідею та замисел дієвих військових реформ. А в них же, якщо хто не знає, крім високолобих штабів, є ще й цілі військові інститути, котрі, крім кривенького - поганенького навчання офіцерських кадрів, х#р знає чим ще займаються.
Я то в принципі знаю чим, та і вся армія це знає… Недолугі це зборища армійських пристосуванців і дармоїдів, котрі сором'язливо відводять очі, коли в них питають бажання (бл # дь, у них питають!) поїхати в АТО…
Якщо я що - небудь зрозумів за довгі роки військового навчання, служби, війни, то це те, що якісне перетворення моєї армії можливе лише через моральне її переродження. Моральна перевага на війні є головною запорукою перемоги. З першого погляду це не так вже й очевидно.
Цього питання торкались, але не акцентували увагу ні Сунь Цзи, ні Клаузевіц, ні Свечінов, ні Ліддел Гарт… Великі стратеги минулого заглиблювались здебільшого в техніку стратегічної гри, проходячи повз її фундаментальну основу... І тільки великий японський середньовічний
мислитель й військовий практик Міямото Мусасі, хоч він і не був військовим стратегом в буквальному розумінні цього терміну, зводив всю науку перемагати до здобуття моральної переваги над противником. І в кінці кінців він правий. Все геніальне - просте. Але, щоб це зрозуміти, треба в військовій науці й практиці не один кусень солі з'їсти…
Тож, обтяжений такими думками, по закінченню виснажливого штабного робочого дня, зимової морозної ночі десь в Донецькому степу, заснув я не роздягаючись в холодному КУНГі важким тривожним свинцевим сном, який тільки і буває на фронті, де одночасно змішуються фізична й моральна втома та нервова напруга й тривога, що ніколи не полишають тебе. І наснився
мені дивний сон. Неначе я - не хто - небудь, а головнокомандувач української Армії. І начебто, тільки но призначений. А ця війна продовжується, і немає їй краю. І дивлюсь я навкруги на все це неподобство, що в моїй армії твориться. Й гадаю, що ж треба зробити, чого досягти, і з чого почати?
Шукай опору в своїх підлеглих, а не в відносинах з начальством. Не просиджуй штани й дорогоцінний час в кабінетах і штабах. Навчай свій штаб і вимагай від нього самостійної роботи. Роботу свою зводь до прийняття ключових рішень, а не розгрібання повсякденної рутини. Решту часу
проводь у підпорядкованих військах, володій досконально ситуацією в них, впливай на неї оперативно і рішуче, але при цьому не заважай підпорядкованим командирам працювати, проявляти себе. Я всім командирам, хто продовжує демонструвати начальницьку пиху і барство,
хто не може знайти спільну мову з підлеглими, не вміє з ними працювати, не має в них авторитету, не вміє досягати результату через колектив, надаю роботу з меншим обсягом відповідальності. Зосереджуюсь на викоріненні кабінетного стилю керівництва в армії, особливо неприйнятного в воєнний
час. Тих же командирів, які проявили себе як талановиті творці й вихователі своїх військових колективів - прискіпливо розшукую та всіляко просуваю по службі. Я прикладаю всі зусилля для того, щоб перетворити цю армію з жорсткої механічної моделі, для якої мета, завдання - це все, ціна їх
досягнення, люди - ніщо, в гармонійну взаємопов'язану ієрархію міцних військових колективів, яка свідомо приймає мету і цілі свого існування та цілеспрямовано їх досягає, раціонально узгоджуючи з цілями свої зусилля й ціну їх досягнення.
Вона, ця нова армія, її мораль і відносини, в принципі вже народились, існують і живуть в окопах так званої АТО, й в усій співдружності її учасників. Залишилося поширити її модель та її мораль на вищі щаблі армійської ієрархії. В новій українській армії не буде місця начальницькій писі,
чванству, а разом з цим і лакейству. Здорова корпоративна мораль є вищим пріоритетом, ніж цілі й показники, оскільки саме вона, мораль, й утворює сприятливі умови й середовище для їх досягнення".
Источник
Комментариев нет:
Отправить комментарий