Нікополь простився навіки з усміхненим бійцем

Ось і простилися навіки з усміхненим бійцем… Звістка про загибель Миколи Гайдука впала на Нікополь в ніч з 13 на 14 червня і приголомшила місто. Інтернет-простором полетіла світлина, на якій Микола, розкинувши руки, мов крила,
тримає український прапор. Щасливий, піднесений, молодий… 

Ворожа міна обірвала його життя о 23.15 13-го під селищем Луганське на Донеччині. Микола виводив бойових побратимів з-під обстрілу в укриття. Ціною свого життя врятував 19-річного солдата. Юнак отримав поранення коліна. Більшість осколків взяв на себе Микола. Попрощатися з героєм на 

Європейську площу зранку 16 червня прийшло багато людей. Величезна черга до труни, море квітів, сльози, слова розгублених побратимів. Вони ще не усвідомили до кінця того, що сталося. Згорьована мати. Чорна від болю дружина. Діти біля труни… Два сини. Старший щойно закінчив школу. 

Чекав тата на випускний… Молодший – першачок. Їм теж ще довго не буде віритися, що більше НІКОЛИ… Що писати?... Слів немає. Хтось днями зауважив: «Не віриться досі, що все це насправді. А вже ж четвертий рік…». 

Так, ми не усвідомлюємо до кінця реальності війни. Вона досі для багатьох – абстракція. І ЦЕ ЗАВДЯКИ ЇМ!!! Тим, хто з останніх сил стримує її ТАМ. В 300 км від нашого з вами дому. 42-річний Микола Гайдук теж міг продовжувати жити в мирному місті. Вести свою підприємницьку діяльність. Виховувати 

синів. Як робив це ДО. Як роблять мільйони ДОСІ. Але… Проводжали труну з його тілом оплесками. Під «Пливе кача». Побратими стояли на колінах. Прощавай, солдате… Прощавай… Источник