Вічна Пам'ять десантнику 79 ДШБ Миколі Гуцаленко!

Ян Осока  
Коли осколок влучив йому у голову і він лежав на землі із закритими очима, до нього підбіг побратим та впав біля нього на коліна. Бойовий друг узяв його за руку та просив стиснути її, якщо він його чує. Він потис. Він чув. Він
боровся. Він вступив у свій останній бій, який тривав дві з половиною доби. Микола Віталійович Гуцаленко (позивний Кока) народився 19.12.1991 року у місті Первомайськ Миколаївської області. У рідному місті хлопець почав займатися греблею на байдарках, боротьбою та кікбоксінгом. У 14 років 

поїхав навчатися до спортивної школи у Миколаєві, згодом вийшов на професійний рівень, став майстром спорту, був чемпіоном України, брав участь у змаганнях за кордоном. Закінчив Український державний морський технічний університет. 2013 року підписав із ЗСУ контракт. Спочатку був 

солдатом, стрільцем, гранатометником 79-ї окремої аеромобільної бригади, яка у 2016-му році стала десантно - штурмовою. Свій перший бій на війні Кока провів при штурмі Красного Лиману, брав участь у зачистці Слов'янська, перебував з бригадою у Південному котлі. 12.10.2014 року Микола Віталійович вперше зайшов у ДАП (це була друга спроба, перша закінчилася невдало, загинуло 7 наших бійців та був спалений БТР).

 Всі пам'ятають відео, де наші бійці встановлюють прапор України на даху старого терміналу. Одним з тих сміливців був Кока. Під час перебування у старому терміналі загинув Андрій Горбань, який був другом Миколи. У бою Андрій отримав осколкові від ВОГів та три кульових поранення, смерть його Кока переживав дуже важко, хоч і майже не показував цього нікому. 

 У 2015 році Микола Віталійович спочатку став молодшим сержантом, головним сержантом взводу, після чого його було доправлено на офіцерські курси до Одеси, які він закінчив за три місяці за прискореною програмою. Молодший лейтенант, командир 2-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону 79-ї ОДШБр. У січні 2015-го поступив наказ виїхати до села Водяне, де бійці копали окопи у посадці перед радіолокаційною станцією, копали під

 артилерійськими обстрілами. 20.12.2016-го розпочався черговий вояж на нуль, який став для Миколи Віталійовича останнім. 21 лютого, о 10.15, на позиції "Рим" (цю назву придумав Кока), поблизу селища Водяне Ясинуватського району він обходив наші позиції під час обстрілу, і в гілку дерева, біля якого він знаходився, влучив ВОГ. Внаслідок розриву осколок 

потрапив бійцю у скроню. Миколу Віталійовича доставили до Мечнікова, де він помер 23 лютого близько 17.45, не приходячи до тями. Завтра з Героєм попрощаються у Миколаєві. У нього залишились батьки, дружина та маленький син, якого він назвав Андрієм на честь свого друга, який загинув 
в аеропорту. 

 Ми живемо і майже не думаємо про ціну нашого життя. Ми спокійно перегортаємо день за днем у нашому крихкому спокої, розлетітися осколками якому не дають прості хлопці з усіх куточків України. Прості хлопці, які йдуть на той бік, стискаючи руки своїх побратимів. Звичайні хлопці, які називають синів іменами загиблих друзів.