Двічи не вмирають!

Дорогі мої! Ви не уявляєте, скільки добрих справ ми робимо з нашою "Червоною рутою"! Від суто мирних - привезти в батальйон хліба чи води, відвезти дітям подарунки, до виїздів на зачистки, перевезення травмованих до лікарні.

На днях довелося застосувати транспортер в екстримальних умовах - нам в розташування на БТРі доставили двох поранених - одного тяжко, в живіт, і фельдшера, який перев'язував його на передовій і отримав осколок у лікоть. Ми поставли вену, кисень, і погнали на Руті до лікарні. Я не уявляв, що 

вона так літає! Ми йшли по вибоїнах від мін понад 90 км за год! Мабуть ніхто на цій машині так не їздив. Зразу на рентген - осколок в череві. В боці - дірка з долоню та вивалений сальник. На стіл! Завідувач хірургією - Генадій Володимирович, дав костюм та порізав свої черевики, щоб мені були каппці в операційну. Починали на тиску 60/35. Я - за анестезіолога. 

Операція тривала 4,5 годин. Дістали осколок міни ( на фото) Поранено: селезінковий кут товстого кишковика (ушито), шлунок наскрізь обидві стінки -ушивання), тонкий кишковик двічи пересічений в 5 см від Трейца (знаючі зрозуміють!- резекція +анастомоз)), брижейка тонкої, товстої, сальникова сумка, край печінки, 12 ребро. Інтубація кишковика). В череві - 2-2,5 л крові! Потім була ніч активної роботи в інтенсивці. Інфузійна, трансфузії, допмін...

На ранок - в свідомості, екстубація, перша маленька перемога. Я не буду писати, про особливості постачання лікарень, завдяки нам, завідуючому - висококлісному хірургу та справжній людині, волонтерам з місцевих (дякую Наталія, дякую священнику) ми мали задовільний мінімум, який врятував життя.

А ще зі мною був чудовий хлопець - лікар-хірург Микола. Ми з ним з Майдану, з Трапезної. А з ним парамедик Михайло, з перших днів вони пішли на передову, про це окремо.

Було трохи неприємно, коли наступної доби з'явились медики Нацгвардії ( це їх бієць) і почали критикувати, як ми вели операцію. Але то все дрібниці. Живи, Назар Пастернак - довго та щасливо! А жити він буде довго!

 Розказує мій водій, який привіз ліки, коли ми були в реанімації: заходжу у відділення- ладаном пахне, в палаті - батюшка, ви зі свічками, ну все думаю, відспівують... Розплакався, пішов у двір дістав з бардачка флакон спирту, випили з якимось воєнним за всіх загиблих. А це було соборованіє! За здравіє і життя всіх нас. Так що двічи не вмирають!
 Слава Україні! Слава Нації! Україна понад усе!
Со страниці хирурга