У конфлікті навколо глави МВС відбилися всі виразки української політики. Нереформоване міністерство – логічна мішень. Але чи в реформах справа?
Немає жодних сумнівів у тому, що будь-який чиновник чи політик, який згадає в негативному ключі ім’я колишнього голови президентської адміністрації Сергія Льовочкіна, отримає на свою адресу порції компромату і вимоги піти у відставку з будь-якого посту, наводять думки відомого журналіста Патріоти України, котрими той ділиться у виданні www.liga.net. Причому від таких звинувачень, зазначає журналіст, і вимог не застрахований ніхто – ні президент, ні прем’єр, ні міністр внутрішніх справ, а серед критиків може з’явитися хто завгодно – і демократ, і реакціонер, і радикал, і колишній активіст, і той, хто бив активіста по голові . У коробці олівців для
політичного малювання, дбайливо зібраної одним з найбільш передбачливих живописців нашої країни – заготовки різних кольорів. Потрібно, нарешті, погодитися з простою думкою про те, що Льовочкін – це той, кого не можна називати, Волдеморт вітчизняної політики, від якого залежать і найбільші
телеканали, і найчесніші інтернет-видання. Працюючі там люди впевнені, що центр прийняття рішень – це президентська адміністрація. Вони точно знають, що важелі впливу в роки правління Леоніда Кучми були у Дмитра Табачника, що на Віктора Ющенка впливав Віктор Балога. Та й у
можливостях Бориса Ложкіна ніхто не сумнівається. Але в роки президентства Віктора Януковича голова адміністрації займався, очевидно, заточуванням олівців для глави держави – і тільки. А диктаторський режим будував, зрозуміло, РНБО на чолі з конкурентом Льовочкіна Андрієм
Клюєвим. Правда, коли Янукович був при владі, РНБО називали “радою збитих льотчиків” – але хто ж завадить “олівцям” Льовочкіна жити по-новому? Тим більше, що вони чесно визнають: адміністрація стала центром боротьби з Майданом і репресій. Після того, як Льовочкін мужньо пішов у
відставку, а Клюєв її очолив. І цю позицію, вірні натхненнику “Опозиційного блоку” предмети для малювання вважають найбільш правильною. Якщо поговорити з ними відверто, вони скажуть вам, що інакше в Україні не можна: Майдани приходять і йдуть, а Льовочкін разом з іншими
представниками групи РосУкрЕнерго залишається. І якщо хочеш жити – вмій крутитися. А якщо вже хочеш уславитися чесним – поїдь до нього на дачу, а потім розкажи про це людям. Вони оцінять, а Льовочкін не образиться. Найцікавіше в тому, що сам екс-глава адміністрації Януковича нічого від
громадськості і не приховує. Він абсолютно чесний. Льовочкін не був у Януковича “сірим кардиналом” – він офіційно займав найважливіший політичний пост в країні. Льовочкін не приховує того, що є власником телеканалу “Інтер” – він це афішує. Льовочкін не відхрещується від
особливих відносин з Фірташем – він їздить до нього на суд, а Фірташ в цьому суді розкриває детальну схему політичного лобіювання непереможною угруповання. Його явних і таємних прихильників це не бентежить. Їм є кого викривати. Порошенко не хоче воювати. Яценюк підтримує корупцію.
Ахметов підтримує сепаратистів. Коломойський хоче більше грошей. У Авакова – нереформована міліція. А Льовочкін все про себе розповість сам. Це і є чесність, тріумф правди. Насправді все це називається інакше. Це називається безкарність і аморальність. Лорд Волдеморт теж чудово
почувався у коридорах Хогвартса, бо знав, що йому ніщо не загрожує – а до того ж міг при нагоді розраховувати на підтримку чарівників з бездоганною репутацією. Безкарність групи РосУкрЕнерго та її блискучого натхненника – те, що вже півтора десятиліття перетворює Україну на справжнісінький
олігархічний міжсобойчик. Цей міжсобойчик поки непереможний – йому супроводжує сліпота і аморальність суспільства, яке не хоче називати одних імен – але із задоволенням полоще на вітрі інші, не настільки небезпечні з точки зору наслідків. І поки в українській політиці буде панувати правило Волдеморта – добра не жди.
Джерело
політичного малювання, дбайливо зібраної одним з найбільш передбачливих живописців нашої країни – заготовки різних кольорів. Потрібно, нарешті, погодитися з простою думкою про те, що Льовочкін – це той, кого не можна називати, Волдеморт вітчизняної політики, від якого залежать і найбільші
телеканали, і найчесніші інтернет-видання. Працюючі там люди впевнені, що центр прийняття рішень – це президентська адміністрація. Вони точно знають, що важелі впливу в роки правління Леоніда Кучми були у Дмитра Табачника, що на Віктора Ющенка впливав Віктор Балога. Та й у
можливостях Бориса Ложкіна ніхто не сумнівається. Але в роки президентства Віктора Януковича голова адміністрації займався, очевидно, заточуванням олівців для глави держави – і тільки. А диктаторський режим будував, зрозуміло, РНБО на чолі з конкурентом Льовочкіна Андрієм
Клюєвим. Правда, коли Янукович був при владі, РНБО називали “радою збитих льотчиків” – але хто ж завадить “олівцям” Льовочкіна жити по-новому? Тим більше, що вони чесно визнають: адміністрація стала центром боротьби з Майданом і репресій. Після того, як Льовочкін мужньо пішов у
відставку, а Клюєв її очолив. І цю позицію, вірні натхненнику “Опозиційного блоку” предмети для малювання вважають найбільш правильною. Якщо поговорити з ними відверто, вони скажуть вам, що інакше в Україні не можна: Майдани приходять і йдуть, а Льовочкін разом з іншими
представниками групи РосУкрЕнерго залишається. І якщо хочеш жити – вмій крутитися. А якщо вже хочеш уславитися чесним – поїдь до нього на дачу, а потім розкажи про це людям. Вони оцінять, а Льовочкін не образиться. Найцікавіше в тому, що сам екс-глава адміністрації Януковича нічого від
громадськості і не приховує. Він абсолютно чесний. Льовочкін не був у Януковича “сірим кардиналом” – він офіційно займав найважливіший політичний пост в країні. Льовочкін не приховує того, що є власником телеканалу “Інтер” – він це афішує. Льовочкін не відхрещується від
особливих відносин з Фірташем – він їздить до нього на суд, а Фірташ в цьому суді розкриває детальну схему політичного лобіювання непереможною угруповання. Його явних і таємних прихильників це не бентежить. Їм є кого викривати. Порошенко не хоче воювати. Яценюк підтримує корупцію.
Ахметов підтримує сепаратистів. Коломойський хоче більше грошей. У Авакова – нереформована міліція. А Льовочкін все про себе розповість сам. Це і є чесність, тріумф правди. Насправді все це називається інакше. Це називається безкарність і аморальність. Лорд Волдеморт теж чудово
почувався у коридорах Хогвартса, бо знав, що йому ніщо не загрожує – а до того ж міг при нагоді розраховувати на підтримку чарівників з бездоганною репутацією. Безкарність групи РосУкрЕнерго та її блискучого натхненника – те, що вже півтора десятиліття перетворює Україну на справжнісінький
олігархічний міжсобойчик. Цей міжсобойчик поки непереможний – йому супроводжує сліпота і аморальність суспільства, яке не хоче називати одних імен – але із задоволенням полоще на вітрі інші, не настільки небезпечні з точки зору наслідків. І поки в українській політиці буде панувати правило Волдеморта – добра не жди.
Джерело
Комментариев нет:
Отправить комментарий